• Різне

    Розповіді Божої Корівки

    20.02.2017

    Розповіді Сонечка

    Це чарівний російський ліс. У ньому повно звірів, птахів, грибів, ягід, і різнокольорових метеликів, і добрих жучків-павучків. А ось найголовніше дерево в лісі Дідусь Дуб. Тисячу років живе старий на світі, все бачив, все пам’ятає. Коріння його йдуть в саму темну глиб землі, а гілки зачіпають хмари і веселку.

    А ще цей дуб — великий будинок. Подивись-но, скільки лісового народу живе в його корінні, на стовбурі і гілках!

    Бачиш блискучу червону крапочку? Он там, на нижньому листочку? Це маленька Божа Корівка. Вона тільки що з’явилася на світло. Відкрила оченята-намистинки – благодать! Тепло! Сонечко освітлює весь Божий світ! Покрутила головою: всі клопочуться. Хто гніздо в’є (А хто його в’є, ти знаєш?), хто добуває мед (справді, хто?), хто греблю на струмку будує…І дійсно, хто це такий?)

    — А я? — подумала малятко. – Гілочку не підняти, хоботка немає, швидкої води боюся…Маленька, слабка, кому я потрібна?

    Втомлене сонце хилилося до заходу, ліс затихав, а Божа Корівка сиділа на березі озера і сумно дивилася на жовті латаття. Стало прохолодно… Темно… Дуже тихо… І раптом — пісенька! Та ще яка — дзвінка, весела!

    — Хто тут?

    — Це я, веселий Коник, — відповіли з трави. — Вночі я не сплю, а співаю пісні тим, кому дуже сумно. Я співатиму для тебе від усієї душі, поки ти не посміхнешся!

    — Спасибі, — зітхнула Божа Корівка. — Тільки пісенькою моєму горю не допоможеш. Скільки лісового народу навколо — і у кожного є діло, найважливіше на світі. Одна я ні на що не годжуся. Мені, бездельнице, і на сонечко–то втомлене соромно дивитися.

    — Так не буває, — заперечив Коник. — Я точно знаю, що ти можеш допомагати людям, особливо маленьким гарненьким діткам. Вони кличуть тебе.

    — Мене?!

    — Так. Я часто чув, як вони співають: «сонечко, полети на небо, принеси нам збіжжя, чорного і білого, тільки не горілого!»

    — Ти смієшся наді мною. У мене не вистачить сил, щоб підняти навіть маленьку крихітку.

    — Хлібець буває різний. Є чорний і білий, з хрусткою духмяною скоринкою, з маслом і з ковбасою. Його ми кладемо в рот. А є хліб, яким годується наша душа. Це розповіді про Божих людей, добрі вірші та казки, веселі і сумні картинки рідної природи. Сонечко, ти вмієш літати, ти розумієш людський і звіриний мову! От і живи во славу Божу — розповідай дітям про доброго світі!

    Як зраділа Корівка, як дякувала вона коника! «Завтра з ранку полечу далеко-далеко шукати духовний хлібець», — так вона вирішила. А вийшло не зовсім так.

    Вірш-телеграма. Терміново. Сонечка – у власні лапки. Від дітей.

    Божа Корівка, дам тобі хліба,

    Ти відлітай скоріше на небо

    І повертайся з промінчиком сонця —

    Нехай блиснуть наші віконця!

    З хмаркою, схожою на синього слоника!

    Нехай все ростуть — велетні і гноми,

    Діти, шпаки, огірки, помідори,

    Короткий опис статті: розповідь про божу корівку

    Джерело: Оповідання Сонечка

    Також ви можете прочитати